###Замкнуте коло ###

Оптимізм буває виправданий, а буває невиправданий. Коли тільки в Україні набирала оберти та ситуація, яка нині вже повноправно панує на футбольних просторах нашої Батьківщини, ми переконували себе і намагалися переконати інших, що нічого страшного не станеться. Мовляв, просто впаде надбудова над сараєм – та, що була створена штучним шляхом завдяки шаленим грошовим вливанням в український футбол олігархами.

Але насправді виявляється не все так просто. Коли не працює та чи інша система, то для налагодження роботи потрібно спочатку розібратися у причинах збою. Якщо збій не системний, то досить поправити тільки окремі деталі – і все запрацює з новою силою. Але якщо система не працює в цілому, то точкові корективи ефекту не дадуть. Тоді потрібно змінювати весь механізм і в такому випадку починати зміни варто з самих низів.

До розуміння того, що в Україну найближчим часом не їхатимуть якісні і перспективні легіонери, спільними зусиллями ми прийшли ще раніше. Тепер потрібно прийти до розуміння того, де команди шукатимуть кадрове підсилення. В попередніх матеріалах редакція UA–Футбол намагалась проаналізувати роботу Першої ліги і розповісти про цей турнір як про можливе джерело кадрового наповнення клубів елітного дивізіону.

• Нові простори, або Як своє стає рідним
• Недоторкані резерви

Зараз, якщо чесно, така ідея виглядає якщо не утопією, то занадто оптимістичною. Для того щоб представники елітного дивізіону реально підсилювалися гравцями, котрі заявляють про себе в Першій лізі, потрібно, щоб рівень другого за рангом чемпіонату був достатньо високим. В Першій лізі як мінімум повинні бути кілька команд, які за своїм рівнем відповідають рівню аутсайдерів вищого дивізіону. Але зараз в українському футбольному господарстві сформувалась нездорова ситуація, коли з УПЛ немає кому вилітати, оскільки з Першої ліги немає бажаючих піднятися в класі.

В таких умовах, апріорі, команди не можуть вирощувати футболістів, які б могли підсилити бодай середняків Прем'єр-ліги. Сильні гравці з'являються в умовах конкуренції, а не в умовах застою.

В 2014-му році кілька футболістів з Першої ліги спробували закріпитися в клубах елітного дивізіону, але мало хто добився вагомих успіхів. Важко виділити якусь тенденцію на прикладі таких гравців як Руслан Степанюк, Гегам Кадимян, Олександр Акименко, бо цим футболістам банально не довіряли тренери (про Кадимяна мається на увазі часи його виступу за "Говерлу"). А от приклад з Михайлом Сергійчуком може бути показовим.

До "Карпат" Сергійчук переходив як одна з найяскравіших зірок Першої ліги. Нападник гучно заявив про свої бомбардирські таланти і подавав надії, що в клубі елітного дивізіону його становлення тільки продовжиться. Михайлові довіряли, в нього вірили (особливо після відходу з "Карпат" Олександра Гладкого), але так і не отримали того, чого чекали. Причина проста: Сергійчук переріс рівень Першої ліги, але не доріс до рівня Прем'єр-ліги.

Це замкнуте коло, розірвати яке можна тільки завдяки підвищенню середнього рівня Першої ліги як турніру. Доки представники нашого Середзем'я будуть варитися у власному соку, будуть просто існувати без якихось цілей і конкретних завдань, доти Перша ліга не буде тим джерелом постачання кадрів, яким мала б бути в ідеалі.

У кожному класі є найсильніші учні і в кожній студентській групі – найсильніші студенти. Але якщо загальний рівень класу/групи низький, то найкращі їх представники на фоні звичайних представників класу/групи з вищим середнім рівнем будуть губитися. Це проста і зрозуміла істина, якою потрібно керуватися при реформуванні футбольного господарства України.

А реформувати є що. Ми спробували виділити головні проблеми, що заважають розвиватися Першій лізі як конкурентоздатному турніру

1. Фінансова прірва в порівнянні із УПЛ

То, дійсно, головна і в умовах загального стану справ в країні, мабуть, найбільша проблема. Але проблема, яка вирішується. У нормальних країнах сильні допомагають слабким, а багаті – бідним. Ми багато говоримо про "проблему олігархів" – тобто, коли клуби фінансуються коштами впливових осіб. Це, мовляв, дестабілізує ситуацію у футбольному господарстві: є дуже багаті, і є бідні. Але чому б тоді не ввести щось на подобі податку на розкіш, цим самим трохи вирівнявши ситуацію?

Наприклад, чим вище місце в турнірній таблиці УПЛ зайняла команда, тим вищу суму податку клуб повинен сплатити у фонд "допомоги бідним". І це не обов'язково мають бути суми з шістьма нулями, вистачить і п'яти, але якщо усі разом, то і "куш" виявиться досить великим. А потім ті кошти з фонду перевести на потреби Першої ліги: премія переможцю турніру, яка дозволить йому (переможцю) легше адаптуватися до умов елітного дивізіону, допомога аутсайдерам в обмін на гарантії, до прикладу, залучення і забезпечення ігровою практикою молодих футболістів, розвиток інфраструктури дивізіону в цілому тощо. Загалом, в цій ідеї немає нічого нового – подібна практика давно використовується в західних чемпіонатах.

Інше питання, що в УПЛ майже немає прибуткових клубів, а, отже, платити повинні будуть власники зі своєї кишені. Але то теж непогано. Неготовий за своє місце під сонцем заплатити відповідну суму на благо всього вітчизняного футболу – поступися місцем тому, хто готовий. А хто не схоче поступатися, матиме додатковий стимул вивести роботу свого дітища в плюс. Ті ж гроші можна зекономити на трансферах, обравши замість високооплачуваного легіонера вихованця власної академія або на крайній випадок вихованця академії якогось іншого вітчизняного клубу. Нікуди не поділися можливості заробляти на трансляціях, завдяки спонсорським контрактам – от тільки потрібно вміти тими можливостями користуватися.

На перших порах така організація футбольного господарства гальмуватиме розвиток абсолютно всіх клубів. Але коли маятник розхитається, то розвиток піде семимильними кроками. Тоді можна буде говорити про українську футбольну федерацію як про потужну систему з благополучним фінансовим становищем. І тоді опускання в Першу лігу не буде вироком...-

1.1. Законсервованість Першої ліги

Через неможливість клубів фінансувати колективи у еліті, командам доводиться штучно гальмувати по дистанції. Гравці через постійну гру на одному рівні (є своєрідна стеля, яку неможливо перерости) перестають прогресувати. Є бажання піти за кордон, але там також не особливо потрібні гравці із нижчих українських дивізіонів. Декому вдається влаштуватися, дехто – все життя змушений грати тут.

Власне, ця проблема випливає з першої і в разі покращення фінансового стану Першої ліги, дане питання закриється саме по собі. А поки що воно ланцюжком тягнеться одне за одним. В Україні сформувалася нездорова ситуація, коли клуби нижчого дивізіону, виборовши на футбольному полі право підвищитися в класі, відмовляються від виступів в еліті через неналежне фінансування, відсутність інфраструктури. Свіжі в пам'яті приклади "Сталі" і "Олександрії". Такий стан справ ламає головні принципи змагального процесу. Від цього страждає інтрига не тільки Першої ліги, але й УПЛ. Аутсайдери, розуміючи, що навіть останнє місце турнірної таблиці може дати право й наступного сезону зіграти в еліті українського футболу, просто-на-просто втрачають морально-вольові якості. Збільшується кількість прохідних матчів і, відповідно, загальний рівень турніру знижується.

Звісно, ми не єдині, де є такі проблеми. Можна навести приклад з чемпіонату Франції, де "Лансу" не дозволяли заявитись до елітного дивізіону через проблеми з фінансуванням. Але на відміну від нас, там люди шукають вирішення тих проблем, а не ховають голову в пісок. Як наслідок, "Ланс" таки заявився до Ліги 1 – хоч і без можливостей здійснювати трансфери, зате з шансом заробити на квитках, продажі телеправ і спонсорських контрактах.

2. Відношення УПЛ до Першої ліги

Це момент більш філософський, але він також випливає з першої проблеми. Футбол у трясині не те щоб гірший, він просто не той. Поки люди перейдуть, поки акліматизуються, то в представників еліти вже й відпаде бажання вовтузитись з умовними зірками другого дивізіону. До слова, не менш важливий фактор і трансфер того ж Акименка. Побоювання, що він у еліті не заграє, були ще літом, але його ж П'ятенко для чогось-таки взяв. Тепер не виключено, що тренери УПЛ будуть посилатися на приклад Олександра, коли запрошуватимуть гравців із низів. Хоча є й зворотні прецеденти, зокрема Редван Мемешев грає стабільно у "Волині". Плюс нинішній "Олімпік" далеко не пасе задніх, хоча там немало гравців, які пройшли із командою горнило нижчого дивізіону.

Знову ж таки, вирішення цієї проблеми залежить від вирішення проблеми з фінансовою привабливістю Першої ліги як турніру. З'явиться в змаганні інтрига, більше сильних і самобутніх команд – інтерес серед глядачів підвищиться сам по собі. Інформаційні портали більше уваги приділятимуть висвітленню справ у Першій лізі, футболісти і команди будуть на виду і тоді представники нижчого дивізіону не будуть сприйматися української футбольною громадськістю наче прокажені. Поступово почне змінюватися психологія і тоді такі слова, які колись сказав президент "Скали" – "Друга ліга – це рейтингово" – не братимуться на сміх.

3. Менеджмент і маркетинг

На жаль, у Першій лізі навряд чи взагалі знають, що у словнику є такі терміни. До прикладу, свій магазин є хіба що у "Олександрії". У інших же – або "скоро буде", або "ну, ми були б не проти, але...-". Багато в кого все завершується на реалізації атрибутики "з лотка".

Робота сайтів (на деяких звіти можуть з'явитись за пару днів після гри), робота із вболівальниками у соціальних мережах, робота над іміджем команди. Це все дуже важливо, і всім цим, в принципі, можуть займатися працівники прес-служби, які висвітлюють життя команди. У нас же поки виходить, що людина на офіційному сайті потрібна лише для того, що так прийнято. Щоправда, так званого "адміністратора сайту" такий "графік роботи" (один звіт на тиждень і все) також влаштовує і тому ніяких зрушень до світлого майбутнього немає.

А той же офіційний сайт клубу – це ж не просто джерело інформації для вболівальників. Це соломинка, за яку можна вхопитися і підтягуватися до сонця. Це можливість хай маленькими кроками, але все ж вибиратися зі складної ситуацію.

Так футбол розвивається в нормальних країнах. У нас, натомість, більшість представників Першої ліги навіть на формі не мають реклами і спонсорських позначок, не говорячи вже про офіційні сайти. А справу можуть зрушити з мертвого місця двоє-троє грамотних людей. Оновлення дизайну сайту, організація інтерактивної вікторини, наприклад, по історії клубу з врученням переможцям символічних призів, популяризація сайту в мережі, домовленість з рекламодавцями. Це тільки один з прикладів широкого поля діяльності, яка б хай потрохи, але якісно змінювала б наш футбол.

4. Договірні матчі

"Не спійманий не злодій" – ніхто цю приказку не відміняв. Але можна згадати й іншу – "на злодієві і шапка горить". Можна без вагань назвати цілий список матчів, які підпадають під підозру договірних. Тут навіть без детального розслідування картина вималюється не дуже радісна. А якщо почати копати і шукати докази... Це дуже болюча тема. Іноді просто не розумієш, навіщо все ця обгортка, весь цей фарс, якщо в середині все порожньо.

Але то проблема не тільки наша. Швейцарія, Італія, Туреччина, Польща – не останні футбольні країни в Європі, які теж страждали від корупції і махінацій. Але там люди борються з проблемою. Згадайте грандіозний скандал в Італії (Кальчополі), згадайте скільки разів УЄФА відсторонювало турецькі клуби від участі у єврокубках через договірні матчі.

Страх – то великий стримуючий стимул. Одна показова розправа над учасником (учасниками) договірних матчів відбила б бажання інших грати в ці закулісні ігри. Інша справа, що у вирішенні цього питання повинна брати участь, власне, Федерація футболу в найвищих своїх іпостасях. Спочатку потрібно розробити таке законодавство, яке б передбачало важке покарання за участь у "договорняках". А потім створити дієві органи, які б оперативно і практично виносили вироки і карали винних. Щоб справи типу "Металіст" – "Карпати" або "Нива" – "Тернопіль" вирішувалися не роками, а максимум – місяцями. Приклад тернопільського дербі, взагалі, показовий для наших реалій: про договірний характер матчу говорять всі, навіть з УЄФА прийшов лист з цього приводу, а реакція українських контрольно-дисциплінарних органів тільки "я не я і хата не моя".

***

Отож, доки не буде активних дій в цьому напрямку – хоча б по цим кільком пунктам, - доти все, чим збагачуватиме Перша ліги клуби елітного дивізіону – це футболісти з бажанням, які виділилися з сірої маси завдяки цілеспрямованості, вірі, але футболісти без належного рівня виконавської майстерності.

Ідеалу в плані футбольної система досягли, напевно, тільки країни з першої топ-п'-ятірки. В розвинених футбольних державах система працює так, як і має працювати. Звісно, можна знайти й там проблеми, але їх значно менше, ніж в системах країн "другого футбольного ешелону". В Україні, як і в інших державах пострадянського простору, більшість друголігових колективів не живуть, а виживають, а сам турнір не має ніякої цінності: ні глядацької аудиторії, ні спонсорських контрактів, ні розвиненої інфраструктури. Відповідно, в таких умовах не можуть розвиватися клуби і не можуть рости якісні гравці.

З п'-ятірки провідних футбольних держав (Англія, Німеччина, Іспанія, Франція, Італія) тільки у Німеччині другий футбольний дивізіон налічує менше 20-ти учасників. Але при цьому Німеччина займає передові ролі в плані підготовки кадрів – як на рівні дитячо-юнацького футболу, так і на рівні нижчих дивізіонів.

Вирішення нагальних, поверхових проблем дозволить брати на озброєння досвід провідних футбольних держав. Наприклад, Франції. Більшість клубів Ліги 1 не мають достатніх фінансових можливостей для того, щоб запрошувати до свого складу зіркових легіонерів. Зате представники Ліги 1 вміють і головне - можуть знаходити таланти на широких полях нижчих за класом дивізіонів. З найсвіжіших і найяскравіших прикладів можна навести роботу селекційної служби "Ренна", яка знайшла в команді нижчого дивізіону Ромена Алессандріні.

За два сезони бретонці філігранно огранили цей талант і продали за немалі гроші до "Марселя", де Ромен став кандидатом до лав національної збірної Франції. І не менш важливий інший момент: після втрати свого лідера "Ренн" пішов тим же шляхом і в Лізі 2 знайшов Пауль-Жоржа Нтепа, який зараз є одним з лідерів чемпіонату Франції за системою "гол+пас". Чи можна щось подібне уявити у нас? Не можна, бо не можна надіятися, що терен, зацвівши, родить яблука.

За такої системи господарювання чемпіонату Франції не загрожує зубожіння...- На Україну ж без якісного реформування системи футбольного господарства чекає рух по замкнутому колу: якісні легіонери їхатимуть до України тільки за шалені гроші і тільки в окремі клуби- представники Першої ліги не підходитимуть елітним колективам за своїм рівнем. Зважаючи ще й на те, як погано працюють школи вітчизняних клубів, найбільш реальними варіантами "підсилення" залишаються сумнівної якості варяги та ті гравці, які зробили собі яке не яке ім'я в Прем'єр-лізі і які просто переходитимуть з однієї команди до іншої.

Український футбол потребує змін...-